![\"\"](\"https://rvrada.gov.ua/portalfiles/1/1/14714/зображення_viber_2022_08_02_09_20_55_036.jpg\")
Добрий, відкритий, щирий. Таким завжди пам’ятатимуть Вадима Карповича. Про нього хочеться сказати – таких людей мало на цій Землі. Але, на жаль, у долі були свої плани. Рідні й знайомі не можуть повірити, що чорна смерть таки спіймала настільки світлу людину...
\nВадим Карпович народився у селі Великі Озера Дубровицького району Рівненської області. Проте, коли йому виповнилося 8 років, родина переїхала на Херсонщину. Саме там Вадим провів практично усе життя.
\n“Працював у міліції, але у 2008 році звільнився за власним бажанням. У 2015-му його мобілізували, він пройшов рік війни-АТО, на щастя, повернувся додому. А потім вирішив підписати контракт із ЗСУ. У нього гарно йшла кар’єра. Починав солдатом, бо ж міліцейські звання в армії не рахуються, а вже скоро мав отримувати капітана... Вадим бачив себе лише в формі, мав внутрішній стержень, бажання захищати, оберігати, відстоювати правду, був справжнім патріотом України...” - розповідає дружина Героя Світлана.
\nВідволіктися від справ військових Вадим міг на риболовлі. Зацікавив риболовлею й сина, якого любив понад усе на світі. 13-річний Андрій часто був татовим супутником.
\n“Ранкові, денні, нічні риболовлі — це був їх азарт, їх справа. Херсонщина - край озер, тому не полюбити риболовлю Вадим просто не міг. Та й сину це дуже подобається,” - розповідає Світлана.
\nСаме на Херсонщині, у місті Берислав, війна наздогнала його сім'ю. Вадим в цей час воював на кордонах Луганщини.
\n“Він дуже переживав за нас з сином, адже знав, що це не люди — це тварюки заходять на нашу землю. Вони в першу чергу ходили по домівках атовців, військових... Шукали їх. Тому вирішили, що ми з сином будемо їхати з рідного дому. Вадим наполіг, щоб виїжджали сюди, мовляв, тут родичі, підтримка. Так ми опинилися у Рівному,” - продовжує жінка.
\nПро всі тонкощі військової служби Вадим Світлані не розповідав. Навпаки, наповнював її та оточуючих вірою, силою, підтримував, надихав рухатися тільки вперед. Він та людина, якій була небайдужа доля і проблеми товаришів, на нього можна було покластися. Тому побратими йшли за ним.
\n“Він ніколи не сумнівався, що ми переможемо. Я іноді, по-жіночому, щось намагалась донести, але чула лише одне, що не розумію, що таке справжній бойовий дух. Та й хлопці, з якими він служив, дуже чекали його повернення. Він їх тримав, налаштовував, постійно повторював “Ми зможемо, ми переможемо. А хто, як не ми, хлопці? Треба воювати, стояти за рідних, бо знаю, що буває, коли росіяни заходять...”
\nІ він знав, адже пройшов справжнє пекло війни, бачив, як гинуть його побратими, але вижив попри все...
\n“Я не знаю, як то йому вдавалося. На нього летіло і падало все, що можна, він мав кілька контузій. Після однієї з них лікувався тут у Клеванському госпіталі, а потім повернувся в свою частину, до тих небагатьох, хто залишився... Ми рахували, на 11 день після виписки з госпіталю його не стало...” - розповідає дружина Героя.
\n40-річний старший лейтенант командир роти 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового Костя Гордієнка Вадим Карпович, позивний \"Шеріф\", загинув 28 липня під час зенітно-ракетного обстрілу в селі Гончарівське Чернігівської області...
\nДобрий син, коханий чоловік, щирий брат, люблячий дядько, вірний друг та побратим, надзвичайно добра людина... Ніхто із знайомих досі не може повірити у таку важку втрату...
\nПрощання із Вадимом Карповичем відбудеться завтра, 3 серпня, о 10.00 на площі перед Свято-Покровським собором. Поховають його на кладовищі “Нове”.
\n
![\"\"](\"https://rvrada.gov.ua/portalfiles/1/1/14714/зображення_viber_2022_08_02_09_21_33_711.jpg\")
![\"\"](\"https://rvrada.gov.ua/portalfiles/1/1/14714/зображення_viber_2022_08_02_09_25_24_270.jpg\")