{"ID":15295,"ParentContentListID":null,"Title":"Рівне попрощається з Андрієм Симонюком","ShortContent":null,"Priority":1,"PublicDate":"2022-10-14T00:00:00","ActualFromDate":null,"ActualToDate":null,"URL":null,"UrlDescription":null,"UrlLabel":null,"UrlOpenInNewWindow":false,"ContentID":10075,"Content":"\n\n\n\n\n
\n
Андрій Симонюк народився у Володимирці. Його тато був військовим, тож все дитинство минуло у постійних переїздах по території колишнього Радянського Союзу... Вищу освіту Андрій здобував у НУВГП, де отримав фах механіка. Працював у приватних структурах та на державній службі...
\n
\n
\n
Багато часу приділяв своїй родині — разом із дружиною виховали двох донечок 14 та 16 років. Робив усе, аби його рідні почувалися поряд як за кам’яною стіною.
\n
\n
\n
“Ми так його любимо, він робив нас щасливими,” - говорить про тата донька Таня.
\n
\n
\n
Події 24 лютого Андрій сприйняв дуже болісно. Тож потай від дружини, доньок та батьків відразу вирушив до військкомату, хоч в армії досі і не служив.
\n
\n
\n
“Андрій нікому нічого не сказав, просто пішов записуватися до війська. Кілька днів ходив у військкомат, ніяк не міг потрапити, бо черги були великі. Нам всім розказав, вже коли підписав контракт. Він готовий був голіруч йти їх бити...” - пригадує мама Героя Зоя.
\n
\n
\n
Рідні надзвичайно переживали. Але позитивний та оптимістично налаштований Андрій лише заспокоював: “Мам, все буде норм!”
\n
\n
\n
“Він був такою світлою людиною, його всі любили. А посмішка — широка, щира — завжди була на обличчі. Не знайдете фотографії, де б він не посміхався. Його за оцю легку вдачу і постійну посмішку навіть прозвали “Містер позитив,” - розповідає Зоя.
\n
\n
\n
Андрій Служив у полку Азов. Спершу його чекали нелегкі навчання — на Львівщині, в рідній області та у столиці, де з ними займалися американські спеціалісти. А вже у вересні вирушив на передову...
\n
\n
\n
“Їм там було важко. Але як була можливість, він завжди старався написати. Повідомлення короткі “Цілую. Норм” — але їх було достатньо, щоб знати, що з ним все добре... Я уявити не можу, як йому було там, як він міг воювати. Адже Андрій був надзвичайно добрим, любив рибалку, ліс, тварин... Котеня загублене чи покинуте, пташеня з гнізда випаде — він всім намагався допомогти. А якось у лісі знайшли маленьке оленя, якого мама покинула, то він куди тільки не звонив, щоб знати, як діяти, аби його вберегти. Потім ще вертався перевірити, як воно там. Одна доброта, а не Андрій... І дівчата його такі самі...” - розповідає мама.
\n
\n
\n
41-річний молодший сержант Андрій Симонюк помер у лікарні Києва 12 жовтня від осколкових поранень отриманих під час артилерійського обстрілу поблизу Майорська Донецької області.
\n
\n
\n
“Ми поки що не знаємо, що саме сталося. Адже усі хлопці, з якими служив Андрій, зараз перебувають на передовій. Нам лише сказали, що через це і приїхати на прощання не зможуть, бо ж у них там спекотно. А я ж то розумію, що це означає — їх поливають справжнім свинцевим вогнем...” - додає мама Андрія Симонюка.
\n
\n
\n
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 15 жовтня, на майдані Незалежності о 10.00. Поховають його на кладовищі “Нове”...
\n
\"\"
\n
\"\"
\n
\n\n","AvatarURL":"http://rvrada.gov.ua/portalfiles/1/1/15295/311662601_1507292849733253_2697472768812719447_n.jpg","AvatarAlt":null,"Tags":[{"ID":273,"Name":"війна"}],"Files":[{"FileName":"311662601_1507292849733253_2697472768812719447_n.jpg","ExtensionType":8,"FileSize":231439,"Extension":"jpg"},{"FileName":"зображення_viber_2022_10_14_14_42_12_201.jpg","ExtensionType":8,"FileSize":211120,"Extension":"jpg"}]}