$\"\uD83C\uDDFA\uD83C\uDDE6\"$ Микита Поваров народився 5 грудня 1989 року в селі Бабин Рівненського району. Згодом разом із родиною переїхав до Горбакова, навчався у місцевій школі, після чого проходив строкову службу в армії.

Тривалий час працював у пекарні «Люкс», а згодом – на металургійній базі в Рівному. Захищав Україну ще під час операції Об’єднаних сил. На початку повномасштабного вторгнення перебував на позиціях у Донецькій області.

Під час служби був нагороджений відзнаками, зокрема почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

«Він був дуже товариською та щирою людиною, мав багато друзів. Коли приїжджав у відпустку, то не хотів говорити про службу. Микита вірив, що війна закінчиться і він повернеться до мирного життя. Ще змалку цікавився історією, любив читати книги, дивитися фільми та серіали про минулі битви», – розповів брат Захисника.

На жаль, 36-річний старший солдат Микита Поваров помер 23 лютого 2026 року у госпіталі в Києві після поранення, отриманого під час виконання бойового завдання в Сумській області.

$\"\uD83C\uDDFA\uD83C\uDDE6\"$ Дмитро Меснікович народився 10 вересня 1985 року в Рівному. Навчався у школі №2, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Маркетинг» у Рівненському інституті слов’янознавства.

Після строкової служби в армії був приватним підприємцем. На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Меснікович добровольцем став на захист Батьківщини: спочатку – у складі територіальної оборони, а згодом приєднався до штурмового підрозділу.

«Він одразу сказав, що ховатися не буде. Перебував на Запорізькому та Донецькому напрямках. Отримав поранення, але повернувся на службу. До війни захоплювався спортом, займався волейболом, допомагав батькам та бабусі. Це був відповідальний хлопець, який дотримувався свого слова», – розповів батько Захисника.

На жаль, 39-річний солдат загинув 5 серпня 2025 року в бою з російськими окупантами на Донеччині. Із того часу він вважався безвісти зниклим. Лише нещодавно тіло воїна вдалося ідентифікувати за допомогою ДНК-експертизи.

$\"\uD83C\uDDFA\uD83C\uDDE6\"$ Андрій Прокопенко народився 28 лютого 1982 року в Харкові. Навчався у місцевій школі, а згодом здобув освіту за спеціальністю «Менеджмент в енергетиці» у Харківській академії міського господарства.

Працював у великих торговельних мережах і супермаркетах: обіймав посади начальника відділу та територіального менеджера.

У 2022 році родина Андрія переїхала до Рівного, отримавши статус внутрішньо переміщених осіб. У лютому 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України.

«Андрій два роки був зв’язківцем. Згодом його перевели у піхоту. Він швидко адаптувався до служби, але було морально важко через те, що не спілкувався із сім’єю. Певний час чоловік був оператором дронів, також служив у зенітно-ракетному батальйоні. У день своєї загибелі він встиг врятувати пораненого побратима», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 43-річний солдат загинув 8 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області.

28 лютого військовослужбовцю мало б виповнитися 44 роки. Донька Андрія цього дня виступатиме на змаганнях із баскетболу й хоче присвятити свою гру полеглому на війні батькові.

Прощання з Микитою Поваровим, Дмитром Месніковичем та Андрієм Прокопенком відбудеться у п’ятницю, 27 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Микиту Поварова поховають на кладовищі у селі Горбаків, а Дмитра Месніковича та Андрія Прокопенка – на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.